«Вберегти від забуття і зберегти для нащадків»
Вишиванку забороняли. За неї переслідували, кидали до в’язниці. радянська влада таврувала її як “одяг націоналістів” чи “бандерівців”. Але українці продовжували вишивати – потай, з трепетом, зберігаючи як реліквію. Як зброю. Бо це був код нації, яку імперія намагалася знищити, але не змогла.
За візерунками впізнавали рід і край. В орнаментах – пам’ять поколінь, їхній безмовний підпис. Це була мова без слів. Символічна ДНК України.
Саме тому тоталітарна система намагалася знищити вишиванку. Як і українську мову. Як і саму ідентичність, бо вона боялася нашої сили – сили бути собою.
Але ми вистояли. Після Голодомору. Після репресій. Після заборон.
Сьогодні ми вдягаємо вишиванку не заради фото. Ми вдягаємо її, щоб сказати:
Ми – є. Ми – пам’ятаємо. Ми – незламні.
